Сталеві пелюстки

(Куплет 1) В моєму бліндажі не ростуть квіти, тут тільки бетон і сталь, Але в пам’яті розквітає та сама троянда — твоя вуаль. Вона червона, як захід сонця, що я бачу крізь об'єктив, Поки мій квадрокоптер шукає цілі, поки я ще жив. Між нами відстань — це не просто цифри на Google Maps, Це прірва, яку я долаю щоночі у своїх снах і реп-текстах. Ти там, де тиша, я там, де небо кипить від свинцю, Але я обіцяв, що допишу історію нашу... до кінця, до вінця. (Приспів) Наша любов — це політ над прірвою в повній пітьмі, Ми як ті дрони, що шукають світло у цій тривалій зимі. Невблаганний час застиг у гільзах, як пісок у склі, Ми тримаємо небо, щоб ви спокійно ходили по землі. Хай відстань лякає, та наш сигнал — найміцніший зв'язок, Ми — сталеві пелюстки, що роблять у вічність свій крок. (Куплет 2) Я тисну на стіки, мій птах іде вгору, ловить потік, Цей час гартує нас сильніше, ніж будь-який пророчий рік. Я бачу твій дім через супутник, бачу знайомі дахи, Моя любов летить до тебе крізь радіоперешкоди й страхи. Ти кажеш: «Бережи себе», а я кажу: «Бережу наш сад», Де кожна троянда чекає, коли я повернусь назад. Мій квадрокоптер — це очі, що дивляться в завтрашній день, Серед руїн і вогню, серед пустки й сумних пісень. (Бридж) (Музика стає напруженою, звук «пікання» датчиків) Висота — сто. Сигнал — норма. В серці — шторм, у небі — форма. Ми розірвемо цю відстань на клапті старі, Поки сонце не зійде на нашій горі. (Приспів) Наша любов — це політ над прірвою в повній пітьмі, Ми як ті дрони, що шукають світло у цій тривалій зимі. Невблаганний час застиг у гільзах, як пісок у склі, Ми тримаємо небо, щоб ви спокійно ходили по землі.