Душі зі сталі

Ми виросли там, де земля пахне потом, Де правду шукали крізь пил і погони, Де небо горіло, як серце солдата, І кожен світанок міг бути останнім. Ніч мовчить — а ми в ній не спимо, Ворог дихає страхом, а ми йдемо в лоб, У кишені молитва, в очах — горизонт, І в кожнім кроці — дім, за який ідемо. ⸻ (Приспів) Ми стоїмо, навіть коли біль — як град, Наші душі — це сталь, що не вміє впадать. Коли світ забуває, хто перший встав, Ми нагадуєм: свобода — не просто стяг. ⸻ (Куплет 2) Я бачив братів, що лягли без імен, Але їхня відвага палає, як кремінь. Ми не герої — ми просто свої, Ми вчимося любити крізь шум артилерій. Мати шепоче: “Повертайся живим”, А я кажу: “Мамо, я поруч із ним, З тим, хто впав, але далі стоїть у строю”, Бо Україна — це кров, що б’ється в бою. ⸻ (Приспів) Ми стоїмо, навіть коли біль — як град, Наші душі — це сталь, що не вміє впадать. Коли світ забуває, хто перший встав, Ми нагадуєм: свобода — не просто стяг.